У Всесвітній день поезії у Кам'янському заповіднику говорили про Василя Стуса

П'ятниця, 22 березня 2019 14:39
Чи усвідомлював він, що несе в собі рідкісний національний скарб, що посідає в українській літературі одне з найвищих місць? Напевно, так. Але Василь Стус творив легенду свого життя не заради слави, а в силу свого єства. За життя поета одиниці розуміли його справжню цінність. Однак, уже в ті часи кожен зек у Мордовських таборах знав, що тепер більшого за Стуса в українській поезії нікого немає. Євген Сверстюк у спогадах написав: «На зоні панує культ поезії Василя Стуса і точиться боротьба за врятування цієї поезії від «чорної діри».
Як би страшно і парадоксально це не звучало, але його син казав, що найбільшого успіху батько досягнув тоді, коли повернувся в Україну мертвий. Однак поет за життя передбачав це.


Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерть із рідним краєм поріднюсь.

Ми почали чути про Василя Стуса лише в 1989 році, коли відбулось його важко виборене перепоховання в Україні. Зустрічати поета вийшло більше 100 тисяч людей. Одиниці серед них знали його поезію. Адже за життя В. Стуса в Україні не було видано жодної його збірки. Але Україна довго чекала на таку Особистість, на надпотужного, глибоко національного поета. 
Він творив свою мову, аналогів якої немає в українському письменстві. Творча спадщина поета – це своєрідна українська Біблія, за якою треба виховувати молодь у дусі справжнього українства.

Сховатися од долі - не судилось. 
Ударив грім - і знову шкереберть 
пішло життя. І ось ти - все, що снилось 
як смертеіснування й життєсмерть. 
Тож іспитуй, як золото, на пробу 
коханих, рідних, друзів і дітей:
ачи підуть крізь сто своїх смертей 
тобі услід? А чи твою подобу 
збагнуть - бодай в передкінці життя? 
Чи серцем не жахнуться од ознобу 
на цих всебідах? О, коли б знаття... 
Та відчайдушно пролягла дорога 
несамовитих. Світ весь - на вітрах. 
Ти подолала, доле, слава Богу. 
На хижім вітрі чезне й ниций страх.

Учні Кам’янського еколого-економічного ліцею слухали розповідь про життя поета, переглядали уривки з вистави «Стусове коло» та фільму «Просвітлої дороги свічка чорна». Сподіваємось, що надпотужна доза стусового інтелекту через його творчість втрапила у «розпросторені», відкриті до справжності дитячі серця. Адже образ поета є взірцем порядності, чесності, мужності для нас, українців, і може багато чого навчити.

Інші новини